Я лежала в темноте...( по мотивам стиха 6 Лены Куликовой)
Я лежала в темноте
В ледяных объятьях ночи.
За окном мела метель,
Сны тревожные пророча.
Только в сердце, глубоко,
Вопреки волненьям бурным,
Удивительный покой
Расцветал цветком лазурным
Цвета неба… Где-то там
Ты, кого любить желаю.
Поднимаю взор к горам -
Ты придёшь, я точно знаю!
Сердца дверь среди тревог
Я Тебе, Иисус, открою!
Я – Твоя! Цвети, цветок,
Наполняя ночь покоем…
***
Лена, надеюсь, Вы не против?
Комментарий автора: «Почему бы и нет?» - мысль вопросом тревожится.
Если cердцем – поэт, остальное приложится!
Пусть ошибки кишат, пусть перо неумелое!
Лишь бы пела душа, остальное – доделаем!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Госпожа Ковальчук собрала на мою критикующую голову горящие уголья! Чтобы не так сильно жгло, поддерживаю её начинание своим стихотворением.
(по мотивам стиха 26 Лены Куликовой)
Кто может пройти со мной путь мой земной,
Отрезок всей жизни моей?
Кто может быть рядом и в стужу и в зной,
Средь мрачных и тягостных дней?
Кто может терпеть недовольство моё,
И злую неверность прощать?
Снимать с меня снова гнилое тряпьё
И в чистый наряд облачать?
Господь, только Ты! Ты не скажешь вовек,
Что я надоела Тебе.
Я падаю вновь (бедный я человек!),
Но милость Твоя - до Небес!
Ирина Фридман
2015-12-04 12:09:15
Спасибо, очень содержательное стихотворение. Сложенная рифма, легко струящийся слог. Продолжайте во славу Господа,Он достоин поклонения. Благословений вам от Бога .
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
